Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Однією з гарантій незалежності суддів є оптимальна процедура їх призначення і звільнення, при якій, з одного боку, тиск на суддів було б неможливо, а з іншого - існував ефективний механізм притягнення судді до відповідальності. На думку законодавців, активних громадян та й самих суддів, існуючий алгоритм обрання та звільнення суддів потрібно змінити, тому що він не забезпечує ні першого, ні другого.
Без Верховної Ради та Президента
Спроба внести зміни до Конституції щодо посилення гарантій незалежності суддів (законопроект №2522а) була невдалою — і ми знову опинились, як кажуть, «на початку творчого шляху», коли можна знову вивести питання щодо кадрів у дискусійне поле й обмінятися думками.
Саме життя дає можливість подивитися на цю проблему широко, так би мовити, по-новому, не тримаючись за сформовану систему й відчуваючи суспільні настрої та запити щодо державного будівництва.
Суддівська кар’єра включає в себе відбір, призначення, обрання, просування та звільнення. У чинній процедурі беруть участь на різних етапах та з різними функціями:
• Національна школа суддів (підготовка);
• Вища кваліфікаційна комісія суддів (кваліфікація, дисципліна, рекомендація для призначення, обрання та звільнення);
• Вища рада юстиції (рекомендація для призначення
та звільнення);
• Президент (призначення, переведення, звільнення);
• Верховна Рада (обрання, переведення).
Ці функції частково дублюються. Якщо їх згрупувати та узагальнити, то можна виділити дві основні:
• добір і кваліфікація;
• проходження служби.
На мою думку, главу держави та парламент із цього процесу доцільно виключити взагалі. Це — політичні органи, і практика довела, що їхні повноваження щодо суддів не забезпечують гарантій незалежності. Навпаки, суспільство переконане, що суд перебуває під впливом адміністративного ресурсу. І саме повноваження призначати та звільняти суддів дають підстави для таких переконань.
Президент виконує церемоніальну функцію, але вона дорого коштує, бо на практиці це призводить до затримок із приведенням суддів до присяги та, як наслідок, мільйонних виплат на користь тих, які призначені на посаду, але не здійснюють судочинства.
Таким чином, усунення ВР та Президента із «суддівського» процесу не несе жодних загроз, але є істотною гарантією незалежності Феміди.
Добір і кваліфікація
Питаннями добору та кваліфікації суддів повинні займатися НШС та ВККС. Добір суддів здійснює НШС. Щорічне тестування визначає учнів НШС на спеціальну початкову підготовку. Їх кількість повинна відповідати кількості вакансій у судах. Підготовка повинна тривати рік: 6 місяців — теоретична частина, ще 6 місяців — стажування в суді на посаді помічника. На час навчання виплачується стипендія в розмірі заробітної плати помічника судді.
Після стажування — кваліфікаційний іспит, за результатами якого (без урахування балів з «вступного» тестування) визначається рейтинг. Намагання отримати вищий рейтинг — найкращий стимул учитися! На цьому компетенція НШС із добору повинна закінчуватися. Надалі вона має забезпечувати лише періодичну підготовку суддів.
За відкритим і оприлюдненим на сайті НШС рейтингом відбувається обрання посад відповідно до наявних вакансій. Той, у кого вищий показник, має перевагу у виборі.
Наразі функції ВККС частково перетинаються з функціями Вищої ради юстиції. Тому багато хто пропонує ліквідувати ВККС як зайвий орган. На мою думку, потрібно зберегти обидва органи, але розмежувати їхні повноваження.
Завдання ВККС — забезпечення високої кваліфікації та дисципліни суддів. Цей орган повинен розглядати скарги на суддів та приймати рішення про застосування дисциплінарних стягнень. Він має формуватися з-поміж професійних суддів з великим досвідом роботи. При цьому кваліфікаційну вимогу до члена ВККС у вигляді 20-річного досвіду не потрібно зберігати, бо такий досвід мають, як правило, тільки судді касаційної інстанції, яка давно не розглядає справ, як місцеві суди. Більше сенсу в тому, щоб серед членів ВККС були представлені судді кожної інстанції та юрисдикції (за умови збереження спеціалізації судів).
Наявний порядок формування ВККС відображає ідею про те, що оцінку дій судді повинні давати «широкі верстви» юридичної спільноти: прокурори, вчені,
народні депутати, Президент і, звісно, судді. При цьому, за міжнародними стандартами, судді повинні становити більшість.
Уважаю, що питання стосовно кваліфікації та дисципліни суддів мають вирішувати виключно судді, без участі представників інших юридичних спеціальностей. Тому ВККС повинна формуватися виключно з-поміж суддів. Широке представництво юридичної спільноти в ній є зайвим. Дисциплінарні скарги на суддів мають розглядати та оцінювати судді.
Водночас ні ВККС, ні НШС не можуть приймати рішення про призначення, переведення, звільнення. Ці повноваження мусить виконувати ВРЮ.
Проходження суддівської служби
Призначення судді на посаду, переведення та звільнення (зокрема в разі виходу у відставку) — функції ВРЮ. Цей орган, на відміну від ВККС, повинен формуватися за принципом «широкого представництва», який відображатиме ідею суспільної довіри до судді. Формування ВРЮ різними органами дозволяє мати голос усім гілкам влади,
народу, кожній «верстві» юридичної спільноти. Кожен, хто проти кандидата, отримає можливість висловити це через свого обранця. Такий спосіб формування ВРЮ гарантує, що всі зауваження до особи майбутнього судді будуть почуті. Це важливо з огляду на сучасний низький стан довіри до судової системи.
При цьому, на відміну від ВККС, кількісна перевага суддів у складі ВРЮ не є вирішальною для ефективної роботи органу. Адже рішення Ради грунтуються більшою мірою на моральній та суспільній оцінці особи судді та його вчинків, ніж на дотриманні суддею процесуальних норм. Тому, за великим рахунком, для оцінки особи судді, його морально-етичних та ділових якостей, репутації не потрібно навіть бути юристом.
ВРЮ вирішує також питання про переведення суддів, оскільки це питання не тільки кваліфікації (відповідні вимоги перевіряє ВККС), а й довіри громадськості. Будь-яке переміщення суддів по горизонталі чи вертикалі потребує оцінки соціальних наслідків такого рішення. Це не повинно робитися таємно від громади. Якщо вона має щось проти —
обставини повинні враховуватися під час призначення чи переведення. Це не означає, що думка громади має бути вирішальною. Але, якщо така була висловлена, її слід обговорити під час прийняття рішення.
До речі, самому судді теж не завадить знати, які наслідки може мати його призначення чи переведення.
ВРЮ повинна вирішувати також усі інші питання суддівської кар’єри:
звільнення, зокрема за порушення присяги;
надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності.
Водночас питання дисциплінарні — компетенція ВККС. Якщо під час розгляду скарги ВККС установить, що має місце порушення присяги, комісія повинна прийняти рішення з таким висновком і передати справу до ВРЮ. І навпаки: Рада зобов’язана передавати скарги, які стосуються дисципліни судді, до ВККС, рішення якої мають бути остаточними. ВРЮ не повинна розглядати скарг на рішення ВККС, оскільки це різні органи. Скарги на рішення ВККС і ВРЮ розглядатиме Вищий адміністративний суд.
Запропонована концепція, звісно, потребує зміни не лише Конституції, а й відповідних законів, але зараз не час заглиблюватися в деталі, бо, як кажуть, за деревами й лісу не видно.
Джерело: zib.com.ua/ru/92832-sudya_loas_vladimir_kravchuk_vkks_dolzhna_ostatsya_i_formiro.html
_03_03.png)
